Дитяча істерика – це нормальний прояв дитини. Істерика виникає, коли навколишнє середовище зупиняє бажання дитини, а в неї в арсеналі досвіду ще немає способів взаємодії для отримання бажаного. Раніше він просто все отримував, що хотів і в ту ж мить.

Коли відбувається зіткнення бажань дитини та можливості навколишнього середовища, виникає сильний емоційний сплеск як сигнал того, що дитина незадоволена. Збагачуючи свій життєвий досвід за допомогою дорослого, істерики трансформуються у зріліші реакції на зіткнення з навколишнім середовищем.

У якому віці істерика, як здорова реакція незрілої психіки, а коли це вже сформована деструктивна поведінка дитини? На мій погляд, не важливо, в якому віці дитина демонструє таку поведінку. В даному випадку важливо розрізняти істерики з її причин виникнення, частоти та характеру протікання. По-перше, звертати увагу на прояв подібних реакцій на ті самі події. Наприклад: якщо дитина щоразу впадає в істерику, коли у групі дітей не отримує іграшку, якими можуть користуватися всі діти. Він не може вибрати іншу або звернутися до дорослого. І це триває довгий час. Тоді можна припустити, що у дитини сформувався сценарій отримувати бажане у вигляді істерики. Друге, на ступінь складності та енерговитратності цих подій, що викликають істерику. Наприклад: дитина довгий час чекала бажаного подарунка, і не отримала. І тут істерика можна розглядати як природна реакція психіки, як розрядка великої напруги очікування. Тому істерика може бути як вивчена, закріплена реакція задля досягнення мети, чи як незріла реакція на стрес. У тому чи іншому випадку підтримка дорослого оточення важлива та потрібна.

Спочатку розглянемо, як не варто реагувати дорослому на істерику дитини?

Не треба соромити дитину за це. Наприклад: Заспокойся, ти вже великий хлопчик (чи якийсь). Тоді у дитини виникає заборона прояв сильних емоцій. Він тренує терпіння, стримувати свої емоції, не виявляти їх.

Не треба "відвертатися" від дитини. Наприклад: Мама каже "Все! Більше не підходь до мене, якщо ти такий!" Тоді дитина відчуває, що її можуть покинути. Тому що реакція істерики не передбачувана для дитини та не контрольована. В нього може формуватися фонова тривога.

Не потрібно в агресивній формі забороняти дитині виявляти істерику. Вимагати під час афекту замовкнути. Така поведінка демонструє психологічне насильство дорослого. Може формувати у дитини поведінку жертви.

Не треба стримувати істерику дитини, задовольняючи її бажання, що суперечить встановленим правилам відносин. Таким чином, у досвіді дитини істерика закріплюється як маніпуляція.

Як справлятися з істерикою дитини?

Виявляти стійкість у таких ситуаціях. Залишатися емоційно теплим та послідовним. Дозволяти дитині виявляти істерику. Не забороняти йому бути самим собою. Тому що інакше у нього зараз не виходить. Сприймати цю ситуацію як природний етап розвитку. Приймати, вбирати почуття дитини. Співчувати йому, допомагати пережити ці емоції, давати можливість позлитися, пожуритися. Жаліти дитину і бути з нею поруч. Пояснювати справжній стан речей. Буває так, що дитина хоче того, що не може зробити батько. Наприклад, зупинити дощ, полетіти на місяць або купити дорогу іграшку. Важливо разом із дитиною зустрітися зі своїм безсиллям. І спробувати переключити бажання на те, що можливо.

Один з основних обов'язків дорослого, допомогти дитині вбудувати в систему її уявлень задані рамки поведінки та правила взаємодії з навколишнім світом. Ці рамки можуть бути задані безпековою ситуацією, здоровим способом життя, комфортними відносинами, тощо. Це норми встановлюють батьки та інші дорослі, які супроводжують дітей. Вони несуть відповідальність за те, щоб дитина змогла адаптуватися до цього світу.